631 – وَعَنْهُ: أَنَّ رَسُولَ اللهِ صَلَّى اللهُ عَلَيهِ وَسَلَّمَ قَالَ: «بَيْنَمَا رَجُلٌ يَمْشِي فِي حُلَّةٍ تُعْجِبُهُ نَفْسُهُ، مُرَجَّلٌ رَأْسُهُ، يَخْتَالُ فِي مِشْيَتِهِ؛ إِذْ خَسَفَ اللهُ بِهِ، فَهُوَ يَتَجَلْجَلُ فِي الأَرْضِ إِلَى يَوْمِ القِيَامَةِ». مُتَّفَقٌ عَلَيهِ [خ 5789، م 2088].

«مُرَجَّلٌ رَأْسُهُ» أَي: مُمَشَّطُهُ. «يَتَجَلْجَلُ» بِالجِيمَينِ: أَيْ: يَغُوصُ وَيَنْزِلُ.

1. Яна у кишидан ривоят қилинади:

Расулуллоҳ соллаллоҳу алайҳи васаллам:

«Бир киши ўзига марғуб бўлиб, чиройли кийиниб, сочларини тараб, муткаббирларча қадам қўйиб юриб кетаётган эди, Аллоҳ таоло у кишини ерга ютқизиб юборди. У киши энди Қиёмат кунигача ерга гумбирлаб, шўнғиб бораверади», дедилар.

 Муттафақун алайҳ.