542.1009. Солим отасидан ривоят қилади:
«Набий соллаллоҳу алайҳи васаллам истисқо қилаётганларида мен у зотнинг юзларига қараб туриб, шоирнинг (қуйидаги) сўзини айтдим, ўшанда у зот (минбардан) тушмаслариданоқ ҳамма тарновлар тошиб кетган эди:
Оқ юзликим, унинг юзидан
Булутлардан сўралур ёмғир.
Етимларнинг таянч, қуввати,
Есирларга пушту паноҳдир.
Бу Абу Толибнинг сўзи эди».
542/1009 – عَنْ عَبْدِ الله بْنِ عُمَرَ رَضِيَ الله عَنْهُمَا قَالَ: رُبـَّمَا ذَكَرْتُ قَوْلَ الشَّاعِرِ، وَأَنَا أَنْظُرُ إِلَى وَجْهِ النَّبِيِّ صلى الله عليه وسلم يَسْتَسْقِي، فَمَا يَنْزِلُ حَتَّى يَجِيشَ كُلُّ مِيزَابٍ، وَهُوَ قَوْلُ ابِي طَالِبٍ:
وَأَبْيَضَ يُسْتَسْقَى الْغَمَامُ بِوَجْهِهِ ثِـمَالَ الْيَتَامَى عِصْمَةً لِلْأَرَامِلِ